Пятница, 22.10.2021, 15:15
Приветствую Вас Гість" | RSS
Головна | Регистрация | Вход
Меню сайта
Разділи новин
Новини сьогодення [96]
Анонси [25]
Спорт [6]
Життя [36]
Новини сайта [9]
Історія [16]
Форма входа
Календар новин
«  Травень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Пошук
Міні-чат
200
Друзі сайта

    Наше опитування

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Містечко Любар
    Головна » 2008 » Травень » 22 » Дивне рішення Симона Петлюри
    Дивне рішення Симона Петлюри
    14:58
    У листопаді – грудні 1919 року Армія Української Народної Республіки опинилася у “трикутнику смерті”: в районі містечок Любар, Чортория та Миропіль її затиснули в лещата історичні вороги – поляки і росіяни (червоні та білі).
    Головний отаман у той час перебував у Любарі. Всі, хто прагнув продовження боротьби і врятування армії, не могли зрозуміти причин прихильного ставлення Симона Петлюри до командира 1-го Гайдамацького полку (колишнього 3-го) Омеляна Волоха.
    У “Спогаді сумних часів кінця року 1919 нашої визвольної боротьби” свідок П. Пустовійт писав, що Головний отаман з руїнником української армії Омельком Волохом повівся “досить по-сімейному” навіть тоді, коли виявилося, що цей авантюрист причетний до пограбування державної скарбниці в Любарі. А той, бачачи до себе таке поблажливе ставлення, почав обеззброювати частини Армії УНР.
    Нерішучість Симона Петлюри у ставленні до Волоха, який руйнував рештки української армії, поглиблювала загальну кризу. Ба більше, коли Волох письмово звернувся до Петлюри з проханням дати можливість поговорити з його персональною охороною, той дозволив. Хіба за умову поставив, щоб Волох промовляв із певної відстані.
    “Синки” Петлюри (так називали козаків охорони Головного отамана) зайняли позицію вздовж річки Случ, що протікала через містечко. “Курінь одержав наказ про дозвіл от. Волоху балакати з лавою з середини містка... при невеликій кількості його охорони”. Старшини куреня доповідали, що це розвалить позицію, але дозвіл не було відкликано.
    Омелян Волох виїхав із кінною сотнею на місток, а вслід за ним підійшла його лава і зайняла позицію на протилежному березі річки – якраз навпроти “синків” Петлюри. Склалася ситуація, що волохівці могиа вогнем збити лаву куреня охорони і таким чином дати змогу своїй кінноті ввірватись через місток у район розташування ставки У.Н.Р.”. Після короткої промови отамана Волоха його кіннотники заволали:
    – Слава батьку Волоху!
    До криків приєдналося і кілька голосів із куреня охорони Головного отамана. Волоху було цього досить, щоб наблизитися до піхоти куреня охорони і дати наказ ладнатись. Він бив на психологію козацтва, “яке опинилося у невигідному стані”. Отак більшість козаків куреня особистої охорони Петлюри “перейшла на бік Волоха, і тільки меншість на чолі зі старшинами втекла під прикриття своїх кулеметів” – бо їх вже оточували кінні волохівці. Та готові до розмови люфи скорострілів зупинили кіннотників.
    Командир кулеметної ватаги просив дозволу відкинути Волоха вогнем. Але такого наказу не отримав. Тим часом “ставка уже згорнулась” і від’їжджала на Стару Чорторию, наказавши кінноті 3-ї дивізії “прикрити відхід державним установам і обозам ріжних частин”.

    Роман Коваль Багряні жнива Української революції



    Категорія: Історія | Переглядів: 1280 | Добавив: lubar | Рейтинг: 0.0/0 |
    Всего коментарів: 0

    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]
    Хостинг від uCozCopyright MyCorp © 2021