Я сказав, що оповідання про
досить довге затриманнє Хмельницького у хана — що його там вязнено, не пускано,
що він мусів тяжкою ціною окупатись, випрошувати у хана дозвіл на нові
розпорядження на Україні і т. д. 1), здаються мині фантастичними і
тенденціозними вигадками, пусканими тільки почасти з незнання, а по части і з
розмислу — з самого окруження Хмельницького. В дійсности він зістававсь у хана
мабуть недовго, і стільки, скільки сам хотів. Вище я згадував про лист хана
з-під Константинова, писаний з дня 30 червня; ряд оповідань сходиться на тім, що
Хмельницькому вдалось тоді намовити хана до повороту, і Орда вже підійшла була
до Вишнівця, але тут рішучо забастувала. Очевидно тут Хмельницький, побачивши,
що завернути хана не вдасться, рішив кинути його й спішити на Україну, щоб збити
нові сили; попросив у хана, щоб лишив йому частину Татар (означають сей помічний
татарський корпус в 20 тисяч, але се мабуть забагато), і з ними подався на
Київщину.
Досить дивним дивом
Ракушка-Самовидець, взагалі мало інформативний в сих подіях, дав тут цілком
важну і докладну звістку, що Хмельницький “не доходячи Старого Константинова”
відлучився від хана, і поїхав на Гриців до Любара, “в малій купі” — маючи з
собою і козаків і Татар разом чоловіка 70. Се оповіданнє потверджує Андрій
Мясковский, бувши в Любарі (Любартові) місяць пізніше, в польськім поході:
місцеві міщани розповідали йому, що після програної битви під Берестечком,
спішно їдучи з сотнею козаків і пятьма Татарами, Хмельницький пристав в Любарі,
щоб нагодувати коней, і говорив, що їде на Україну “рушити обоз на звільненнє
полків, що зісталися під Берестечком”. Коли Орда (очевидно той відділ, що післав
з ним хан) хотіла палити Любар, він післав до Татар, наказуючи, щоб того не
робили, бо буде їх хан карати, і Орда послухала його, і минаючи Любар, пішла за
Случ, переправившися під Острополем. А виїзжаючи з Любара — вже сідаючи на коня,
крикнув до людей: “Котрі з вас, дітки, не козачили, сидіть і чекайте панів
своїх, а котрі козачили, сідайте зараз зо мною на Україну — бо Ляхи потоптом
підуть за нами”. — “І аж тоді зачали люди йому злорічити”, оповідав любарський
міщанин Мясковскому — на жаль ближче не пераказавши, що сі люде вичитували тоді
гетьманові 1).
освєнцім теж коротко згадує сі
любарські оповідання про Хмельницького і додає деякі подробиці, в дечім
відмінні, але в головнім цілком згідні з сим оповіданнєм. Хмельницький приїхав з
кількадесятьма козаками, а під містом “лежали” троє мурз з Татарами — було їх
коло двох тисяч, але “так скромно і спокійно, що ніоден не рушився, поки
Хмельницький пообідавши і забравши два вози з поживою, не виїхав з
міста” 3).
З Любара гетьман поїхав до
Паволочи, про котру ми вже стільки чули, як його першу станцію на козацькій
території.
М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III.
|