Вівторок, 19.03.2024, 09:14
Приветствую Вас Гість" | RSS
Головна | Регистрация | Вход
Меню сайта
Разділи новин
Новини сьогодення [96]
Анонси [25]
Спорт [6]
Життя [36]
Новини сайта [9]
Історія [16]
Форма входа
Календар новин
«  Квітень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Пошук
Міні-чат
200
Друзі сайта

    Наше опитування

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Містечко Любар
    Головна » 2008 » Квітень » 16 » І ГАЗ, І ТРОЯНДИ
    І ГАЗ, І ТРОЯНДИ
    16:01

    У районі всі з повагою вимовляють прізвище начальника районного управління по експлуатації газового господарства. В.Д.Поліщук у роботі задає чіткий ритм, наповнює її добрим змістом. За майже два десятки років він пройшов крізь численні випробування буденними справами, на практиці довів своє вміння забезпечувати стабільну роботу колективу, виконувати планові завдання, дбати про поліпшення життя людей. Сказати, що у нього, як керівника, не було проблем, значить погрішити перед істиною. Було чимало безсонних ночей, розчарувань, але він ніколи не опускав руки, не пасував перед труднощами.

    Тільки Володимиру Дмитровичу відомо скільки зусиль було докладено в перші роки незалежності України, щоб утримати рівень виробництва, не допустити зростання заборгованості із заробітної плати, яка часто виплачувалася із запізненням на півтора-два місяці. На його плечах лежала відповідальність за газову дільницю, долю людей. Шукаючи золоту серединку, йому зазвичай доводилося вибирати, зважувати аргументи «за» і «проти». Виважені на тих терезах плани і задуми не дали зробити необачний крок, вберегли підприємство, посприяли його зміцненню і стабілізації, дальшому розширенню.

    У роботі завжди дотримувався принципу: «Стався до людей так, як би хотів, щоб вони ставилися до тебе». Кожна людина прагне справедливості, і він, обіймаючи керівну посаду, повинен посприяти цьому. Він і тепер не звик триматися на дистанції від підлеглих. У нього виробилася звичка щоденно робити обхід господарства, всіх служб, з кожним привітатися, поцікавитися справами.

    Не зовсім звичний був шлях Володимира Дмитровича у газове господарство. Його з дитинства вабила робота у сільському господарстві. Мріяв стати агрономом. Воно й не дивно, бо змалечку з ранку до вечора пропадав біля коней. Дідусь Кирило Іванович Киянець працював їздовим у Стрижівському колгоспі. З ним він їздив косити у поле, на ферму возив зелену масу. Не раз ходив на поле, на якому працювала його мама. Надія Кирилівна була буряківницею. Йому все хотілося бачити і знати. А коли закінчив школу, поступив на відділ механізації сільського господарства, хоча захоплення агрономією не пройшло і понині. Потім була служба в автомобільних військах. А після повернення одразу був призначений на посаду механіка, затим інженера у Пединецькому колгоспі. Тепер дякує Богу, що доля звела його з мудрим господарником і прекрасною людиною – Андрієм Гнатовичем Лісничим. В нього було чому повчитися, що запозичити. Уроки людяності і доброті залишилися у пам»яті назавжди.

    Може й досі працював у Пединках, якби не пропозиція В.С.Сідова, партійного ватажка, очолити інженерну службу в колгоспі імені Леніна. Не зміг відмовитися від перспективи жити і трудитися в селі, в якому народився і виріс. П»ять років пропрацював головним інженером. Потім перейшов працювати технологом у райсільгосптехніку, обслуговував тракторний парк колгоспу «Іскра», пізніше два роки керував інженерною службою у цьому ж багатогалузевому господарстві, яке на той час мало гарну матеріально-технічну базу. Роботі вистачало. Ніколи не мав вихідних. А в період сівби, догляду та збирання врожаю, доводилося вставати о п»ятій ранку, бути весь час в полі, забезпечувати ефективне використання техніки. Не мав спочинку і взимку – треба було ремонтувати трактори та ґрунтообробні знаряддя, дбати про своєчасне завезення кормів на ферму.

    Володимир Дмитрович завжди вважав, що обрав професію для душі, механізація та агрономія завжди були взаємопов»язані. Він знав свою роботу, бачив конкретні результати. Про іншу справу і не мріяв аж поки колишній голова райвиконкому П.О.Рябчук у 1989 році не запропонував очолити газову дільницю в Любарі, яка була підпорядкована Бердичівському управлінню по експлуатації газового господарства, вималював перед ним перспективи дальшого розвитку цієї служби.

    На той час у дільниці було двадцять працюючих, матеріально-технічна база була недостатньою, що негативно позначалося на забезпеченні населення зрідженим газом. Природний був лише у Березівці та частково у Новій Чорториї. Саме на той період припадає початок газифікації району, прокладання газопроводу від Филинецької ГРС, газифікація Любара, Юрівки та Нового Любара. Нова справа одразу захопила Володимира Дмитровича. Здавалося, що він все своє життя займався будівництвом газових мереж. Високі темпи і якість роботи стали поштовхом до створення у 1991 році на базі дільниці Любарського управління по експлуатації газового господарства.

    Із його створенням виявилося, що матеріально-технічна та виробнича бази вже не відповідають вимогам. Треба було проводити будівництво, впорядковувати територію. Довелося створювати монтажні ланки по газифікації населених пунктів району, прокладання вуличних газопроводів, підключення житлових будинків до газової мережі. Заразом почалося спорудження адмінприміщення, піднавісів для стоянки автотранспорту, впорядкування території, встановлення загорожі. Скрізь проводили ремонти, добудовували і реконструйовували складське приміщення. Таке, як було, вже не задовольняло виробничі потреби.

    То був дуже важкий період у житті управління. Із розпадом колишнього Союзу РСР побільшало проблем, не завжди було чим виплачувати заробітну плату, а газівники успішно виконували свою роботу, підприємство працювало ритмічно. Володимир Дмитрович в усьому проявляв організаторський хист, вміло вирішував нагальні проблеми. Йому у деякій мірі заздрили керівники інших підприємств, які не змогли використати сприятливі чинники для виконання поставлених завдань. Із власного досвіду знав: щоб зрушення сталися, треба ставити мету і послідовно йти до неї.

    Газове господарство змінювалося на очах. І ще один суттєвий штрих – у 2004 році до Любарського УЕГГ приєднали Романівське. Тепер там дільниця.

    Володимир Дмитрович пригадуючи той період, говорить, що в Любарському управлінні на той час в усіх кабінетах було проведено ремонт, закуплено офісні меблі, комп»терну техніку, все необхідне для роботи мали і працівники аварійно-диспетчерської служби. Обладнано кімнати відпочинку та приймання їжі. Територія газового управління також мала привабливий вигляд. А в Романові не те що ремонту не зроблено, не було навіть води на дільниці. Тепер там у службових приміщеннях проведено ремонт, вирішено питання комп»ютерного забезпечення, закуплено частину офісних меблів, викопано колодязь, обладнано душові кабіни.

    На сторінках райони неодноразово розповідалося про введення в експлуатацію нових газових мереж. На сьогодні 85 відсотків населених пунктів вже газифіковано. На черзі вирішення питань щодо підведення природного газу до сіл Пединки, Гриніві, Карань, Криївка, Авратин, Великий Браталів, Виноградівка. У двох населених пунктах (Меленці та Перетік) проводиться робота по газифікації, у Великих Деревичах працівники підприємства приступили до виконання другої черги робіт.

    За останні роки сталося багато позитивних змін в УЕГГ. Зокрема здійснено перехід на сучасні технології. При газифікації використовуються поліетиленові труби – більш надійні, довговічніші і дешевші. Населення забезпечене безперебійним постачанням природного і зрідженого газу, безаварійністю роботи газових мереж. Ще один важливий показник у роботі газової службі – своєчасне надходження плати від населення за використане паливо. Щомісячна проплата складає сто відсотків.

    Щоб мати краще уявлення про роботу управління, досить сказати, що воно по двох районах – Любарському і Романівському – обслуговує і експлуатує 850 кілометрів газопроводу. На ньому розміщено 160 ГРП і ШРП. Більше 90 відсотків газопроводів і будівель на них знаходяться на балансі Любарського управління. Проводяться роботи по прийманню решти газопроводів на баланс підприємства.

    Володимир Дмитрович, розповідаючи про роботу УЕГГ, зазначає, що у досягнутому – значна заслуга колективу. А якщо гарний, дружний колектив, то і йому, як керівнику, нормально працюється з ним. Він високо оцінює високий професійний рівень електрозварювальників Миколи Риньова, Віктора Харчишина, слюсаря-водія Юрія Погрібняка, зварників поліетилену Сергія Харчишина, Бориса Чаїнського та багатьох інших працівників підприємства. Всіх не перерахувати, бо в колективі нараховується 90 працівників і всі вони заслуговують на добре слово.

    Радий, що на підприємстві трудиться багато молоді, яка поєднує роботу із навчанням у вищих учбових закладах. У свій час він також без відриву від виробництва закінчив Київський інститут архітектури і будівництва по спеціальності теплогазопостачання, вентиляція та охорона повітряного басейну. Набуті знання допомагають забезпечувати ритмічну, стабільну роботу підприємства, її ефективність і якість. За роки роботи у газовій службі у Володимира Дмитровича зібралося чимало грамот і подяк за сумлінну роботу. Найбільш значима для нього Почесна грамота Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», дочірньої компанії «Газ України» з нагоди 80-ї річниці газової промисловості в Україні за особистий внесок у вирішення питань газопостачання, газифікації, розрахунків за спожитий газ та високий професіоналізм.

    На підприємстві працює і дружина Володимира Дмитровича. Тамара Володимирівна – старший технік аварійно-диспетчерської служби. Жартома запитую, як їм працюється у якості керівника і підлеглої, чи прислухається він до її порад?

    Мною на роботі не керує, не нав»язує своїх думок, - відповідає сміючись. – Хіба що виступає в ролі консультанта, радить як прикрасити територію управління, де що посадити. Квіти – то справа її рук. Вона їх сіє, висаджує. За це я їй гроші не виплачую.

    Це правда. Територія газового управління влітку нагадує заквітчаний садок із пасікою. Не випадково підприємство у 2003 році вийшло переможцем обласного конкурсу «Моє квітуче Полісся». Благоустрій став однією із складових зразкової культури виробництва на підприємстві.

    Володимир Дмитрович гордиться сином – студентом Житомирського політехнічного університету, поважає його вибір економічного факультету, його думки щодо свого майбутнього. Завжди, коли Володя приїжджає додому на вихідні, він знаходить час для спілкування з сином. Щодо вільного часу, то його у нього не так вже й багато. Постійно знаходиться робота в будинку, по господарству. Однак намагається виділити годину для читання, насамперед технічної літератури про нове, прогресивне в газовому господарстві, послухати новини чи подивитися цікаву телепередачу, любить читати книги про війну, розвідників. А якщо вдається виїхати на природу, приготувати шашлики на живому вогні – для нього завжди свято. Ю.Яремчук.

    Категорія: Життя | Переглядів: 2570 | Добавив: lubar | Рейтинг: 0.0/0 |
    Всего коментарів: 1
    1 Jo  
    0
    Хто ж себе похвалить як не самі себе.
    А тепер ні у вас і не у нас немає УЕГГ. За те в Чуднові є.
    Таке враження що з того Чуднова хочуть зробити центр з усього. Порівнюючи населення Романова і Чуднова то буде 8.0 до 5,8. Аж ніяк той Чуднів напевне неповинен мати ні УЕГГ ні військомату ні фонду соцстархування та ін. А керівники Романівського і Любарського районів все повіддавали по ін. районах аби не в себе. Або не добивались свого. Грош ціна що Любарським, що Романівським керівникам.


    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]
    Хостинг від uCozCopyright MyCorp © 2024