У районі всі з
повагою вимовляють прізвище начальника районного управління по експлуатації
газового господарства. В.Д.Поліщук у роботі задаєчіткий ритм, наповнює її добрим змістом. Замайже два десятки років він пройшов крізь
численні випробування буденними справами, на практиці довів своє вміння
забезпечувати стабільну роботу колективу, виконувати планові завдання, дбати
про поліпшення життя людей. Сказати, що у нього, як керівника, не було проблем,
значить погрішити перед істиною. Було чимало безсонних ночей, розчарувань, але
він ніколи не опускав руки, не пасував перед труднощами.
ТількиВолодимиру Дмитровичу відомо скільки зусиль було докладенов перші роки незалежності України, щоб утримати
рівень виробництва, не допустити зростання заборгованості із заробітної плати,
яка часто виплачувалася із запізненням на півтора-два місяці. На його плечах
лежала відповідальність за газову дільницю, долю людей. Шукаючи золоту
серединку, йому зазвичай доводилося вибирати, зважувати аргументи «за» і
«проти». Виважені на тих терезах плани і задуми не дализробити необачний крок, вберегли підприємство, посприялийого зміцненню і стабілізації, дальшому
розширенню.
У роботі завжди дотримувався принципу:
«Стався до людей так, як би хотів, щоб вони ставилися до тебе». Кожна людина
прагне справедливості, і він, обіймаючи керівну посаду, повинен посприяти
цьому. Він і тепер не звик триматися на дистанції від підлеглих. У нього
виробилася звичка щоденно робити обхід господарства, всіх служб, з кожним
привітатися, поцікавитися справами.
Не зовсім звичний був шлях Володимира
Дмитровича у газове господарство. Його з дитинства вабила робота у сільському
господарстві. Мріяв стати агрономом. Воно й не дивно, бо змалечку з ранку до
вечора пропадав біля коней. Дідусь Кирило Іванович Киянець працював їздовим у
Стрижівському колгоспі. З ним він їздив косити у поле, на ферму возивзелену масу. Не раз ходив на поле, на якому
працювала його мама. Надія Кирилівна була буряківницею. Йому все хотілося
бачитиі знати. А коли закінчив школу,
поступив на відділ механізації сільського господарства, хоча захоплення
агрономією не пройшло і понині. Потім була служба в автомобільних військах. А
після повернення одразу був призначений на посаду механіка, затим інженера у
Пединецькому колгоспі. Тепер дякує Богу, що доля звела його з мудрим
господарником і прекрасною людиною – Андрієм Гнатовичем Лісничим. В нього було
чому повчитися, що запозичити. Уроки людяності і доброті залишилися у пам»яті
назавжди.
Може й досі працював у Пединках, якби не
пропозиція В.С.Сідова, партійного ватажка, очолитиінженерну службу в колгоспі імені Леніна. Не
зміг відмовитися від перспективи жити і трудитисяв селі, в якому народився і виріс. П»ять
років пропрацював головним інженером. Потім перейшов працювати технологом у
райсільгосптехніку, обслуговував тракторний парк колгоспу «Іскра», пізніше два
роки керував інженерною службою у цьому ж багатогалузевому господарстві, яке на
той часмалогарну матеріально-технічну базу. Роботі
вистачало. Ніколи не мав вихідних. А в період сівби, догляду та збирання
врожаю, доводилосявставати о п»ятій
ранку, бути весь час в полі, забезпечувати ефективне використання техніки. Не
мав спочинку і взимку – треба було ремонтувати трактори та ґрунтообробні
знаряддя, дбати про своєчасне завезення кормів на ферму.
Володимир Дмитрович завжди вважав, що обрав
професію для душі, механізація та агрономія завжди були взаємопов»язані. Він
знав свою роботу, бачив конкретні результати. Про іншу справу і не мріяв аж
покиколишній голова райвиконкому
П.О.Рябчук у 1989 році не запропонував очолити газову дільницю в Любарі, яка
була підпорядкованаБердичівському
управлінню по експлуатації газового господарства, вималював перед ним
перспективи дальшого розвитку цієї служби.
На той час у дільниці було двадцять
працюючих, матеріально-технічна база була недостатньою, що негативно
позначалося назабезпеченні населення
зрідженим газом. Природний був лише у Березівці та частково у НовійЧорториї. Саме на той період припадає початок
газифікаціїрайону, прокладання
газопроводу відФилинецької ГРС,
газифікація Любара, Юрівки та Нового Любара. Нова справа одразу захопила
Володимира Дмитровича. Здавалося, що він все своє життя займався будівництвом
газових мереж. Високі темпи і якість роботи стали поштовхом до створення у 1991
році на базі дільниці Любарського управління по експлуатації газового
господарства.
Із його створенням виявилося, що
матеріально-технічна та виробнича бази вже не відповідаютьвимогам. Треба було проводити будівництво,
впорядковувати територію. Довелося створювати монтажні ланки по газифікації
населених пунктів району, прокладання вуличних газопроводів, підключенняжитлових будинківдо газової мережі. Заразомпочалося спорудження адмінприміщення,
піднавісів длястоянки автотранспорту,
впорядкування території, встановлення загорожі. Скрізь проводили ремонти,
добудовували і реконструйовували складське приміщення. Таке, як було, вже не
задовольняло виробничі потреби.
То бувдуже важкий період у житті управління. Із розпадом колишнього Союзу РСР
побільшало проблем, не завжди було чим виплачувати заробітну плату, а газівники
успішно виконували свою роботу, підприємство працювало ритмічно. Володимир Дмитрович
в усьому проявляв організаторський хист, вміло вирішував нагальні проблеми.
Йому у деякій мірі заздрили керівники інших підприємств, які не змогли
використати сприятливі чинники для виконання поставлених завдань. Із власного
досвіду знав: щоб зрушення сталися, треба ставити мету і послідовно йти до неї.
Газове господарство змінювалося на очах. І
ще один суттєвий штрих – у 2004 році до Любарського УЕГГ приєднали Романівське.
Тепер там дільниця.
Володимир
Дмитрович пригадуючи той період, говорить, що в Любарському управлінні на той
час в усіх кабінетах було проведено ремонт, закупленоофісні меблі,комп»терну техніку, все необхідне для роботи мали і працівники
аварійно-диспетчерської служби. Обладнано кімнати відпочинку та приймання їжі.
Територія газового управління також мала привабливий вигляд. А в Романові не те
що ремонту не зроблено, не було навіть води на дільниці. Тепер там у службових
приміщеннях проведено ремонт, вирішено питання комп»ютерного забезпечення,
закуплено частину офісних меблів,викопано колодязь, обладнано душові кабіни.
На сторінках райони неодноразово
розповідалося про введення в експлуатацію нових газових мереж. На сьогодні 85
відсотків населених пунктів вже газифіковано. На черзі вирішення питань щодо
підведення природного газу до сіл Пединки, Гриніві, Карань,Криївка, Авратин, Великий Браталів,
Виноградівка. У двох населених пунктах (Меленці та Перетік) проводиться робота
по газифікації, у Великих Деревичах працівники підприємства приступили до
виконання другої черги робіт.
За останні роки сталося багато позитивних
змін в УЕГГ. Зокрема здійснено перехід насучасні технології. При газифікації використовуються поліетиленові труби
– більш надійні, довговічніші і дешевші. Населення забезпеченебезперебійнимпостачанням природного і зрідженого газу, безаварійністю роботи газових мереж. Ще один важливий
показник у роботі газової службі – своєчасне надходження плати від населення за
використане паливо. Щомісячна проплата складає сто відсотків.
Щоб мати краще уявлення про роботу
управління, досить сказати,що воно по
двох районах – Любарському і Романівському – обслуговує і експлуатує 850 кілометрів
газопроводу. На ньому розміщено 160 ГРПі ШРП. Більше 90 відсотків газопроводів і будівельна нихзнаходяться на балансі Любарського управління. Проводяться роботи по
прийманню решти газопроводівна баланс
підприємства.
Володимир Дмитрович, розповідаючи про
роботу УЕГГ, зазначає, що у досягнутому – значназаслуга колективу. А якщо гарний, дружний
колектив, то і йому, як керівнику, нормально працюється з ним. Він високо оцінює високий професійний
рівеньелектрозварювальників Миколи
Риньова, Віктора Харчишина, слюсаря-водія Юрія Погрібняка,зварників поліетилену Сергія Харчишина,Бориса Чаїнського та багатьох інших
працівників підприємства. Всіх не перерахувати, бо в колективі нараховується 90
працівників і всі вони заслуговують на добре слово.
Радий, що на підприємстві трудиться багато
молоді, яка поєднує роботу із навчанням у вищих учбових закладах. У свій час
він також без відриву від виробництва закінчив Київський інститут архітектури і
будівництва по спеціальності теплогазопостачання, вентиляція та охоронаповітряного басейну. Набуті знаннядопомагають забезпечувати ритмічну, стабільну
роботу підприємства, її ефективність і якість. За роки роботи у газовій службі
у Володимира Дмитровича зібралося чимало грамот і подяк за сумлінну роботу. Найбільш
значима для нього Почесна грамота Національної акціонерної компанії «Нафтогаз
України», дочірньої компанії«Газ
України» з нагоди 80-ї річниці газової промисловості в Україні за особистий
внесоку вирішення питаньгазопостачання, газифікації, розрахунків за
спожитий газта високий професіоналізм.
На підприємствіпрацює і дружина Володимира Дмитровича.
Тамара Володимирівна – старший технікаварійно-диспетчерської служби. Жартома запитую, як їм працюється у
якості керівника і підлеглої, чи прислухається він до її порад?
Мною на роботі не керує, не нав»язує своїх
думок, - відповідає сміючись. – Хіба що виступає в ролі консультанта, радить
якприкрасититериторію управління, де що посадити. Квіти –
то справа її рук. Вона їх сіє, висаджує. За це я їй гроші не виплачую.
Це правда. Територія газового управління
влітку нагадує заквітчаний садок ізпасікою. Не випадково підприємство у 2003 році вийшло переможцем
обласного конкурсу «Моє квітуче Полісся». Благоустрій став однією із складових зразкової культури виробництва на підприємстві.
Володимир
Дмитрович гордиться сином – студентом Житомирського політехнічного
університету, поважає його вибір економічного факультету, його думки щодо свого майбутнього. Завжди, коли Володя
приїжджає додому на вихідні, він знаходить час для спілкування з сином. Щодо
вільного часу, то його у нього не так вже й багато.Постійно знаходиться робота вбудинку, по господарству. Однак намагається
виділити годину для читання, насамперед технічної літератури про нове,
прогресивне в газовому господарстві, послухати новини чи подивитися цікаву
телепередачу, любить читатикнигипровійну, розвідників. А якщо вдається виїхати на природу, приготувати
шашлики на живому вогні – для нього завжди свято.Ю.Яремчук.
Хто ж себе похвалить як не самі себе. А тепер ні у вас і не у нас немає УЕГГ. За те в Чуднові є. Таке враження що з того Чуднова хочуть зробити центр з усього. Порівнюючи населення Романова і Чуднова то буде 8.0 до 5,8. Аж ніяк той Чуднів напевне неповинен мати ні УЕГГ ні військомату ні фонду соцстархування та ін. А керівники Романівського і Любарського районів все повіддавали по ін. районах аби не в себе. Або не добивались свого. Грош ціна що Любарським, що Романівським керівникам.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]